Чому це важливо?
Діти з мовленнєвими труднощами можуть по-різному реагувати на ситуації, у яких потрібно висловити думку, відповісти на запитання або долучитися до спільної гри. Деякі діти соромляться говорити, інші швидко засмучуються, уникають складних завдань або виявляють невдоволення, коли їх не розуміють.
Не слід вважати, що такі реакції обов'язково пов'язані саме з мовленнєвими порушеннями. Важливо спостерігати за конкретною дитиною, враховувати обставини та з'ясовувати, яка допомога їй потрібна.
Рекомендації педагогам
1.1. Створюйте атмосферу прийняття та доброзичливості.
Вітайте кожну дитину, звертайтеся до неї доброзичливо.
Демонструйте щиру зацікавленість її думками, почуттями та досягненнями.
Не допускайте насмішок, образливих коментарів і порівнянь дітей між собою.
Підкреслюйте, що кожна дитина має право навчатися у власному темпі.
Підтримуйте спроби дитини спілкуватися, навіть якщо їй важко правильно сформулювати думку.
1.2. Забезпечуйте передбачуваність освітнього процесу.
Дітям легше почуватися впевнено, коли вони розуміють, що відбуватиметься далі. Використовуйте зрозумілий розпорядок дня, візуальні послідовності, картинки та попередження про зміну діяльності.
Наприклад: «Зараз ми завершуємо гру, потім прибираємо іграшки, а далі йдемо на заняття».
1.3. Допомагайте дитині, яка хвилюється або соромиться.
Не примушуйте її одразу відповідати перед усією групою. Спочатку можна запропонувати показати відповідну картинку, відповісти разом із педагогом, виконати завдання в парі або відповісти індивідуально.
Поступово, з урахуванням готовності дитини, створюйте умови для участі в загальній діяльності.
1.4. Враховуйте емоційний стан дитини.
Якщо дитина втомлена, засмучена або перевантажена, зменште кількість інструкцій, запропонуйте коротку паузу чи спокійнішу діяльність. Після відновлення емоційної рівноваги можна повернутися до завдання.
1.5. Не використовуйте сором і страх як засіб виховання.
Фрази «Не вигадуй», «Усі можуть, а ти ні», «Не плач, ти вже великий» можуть посилювати напруження. Натомість говоріть: «Я бачу, що тобі складно», «Давай спробуємо разом», «Ти можеш попросити мене про допомогу».
Практичний висновок: психологічно безпечне середовище допомагає дитині активніше долучатися до занять, взаємодіяти з однолітками та поступово розвивати впевненість у собі.