Розвиток системи спеціальної освіти в Україні потребує розробки нових ефективних методів корекційно-розвивального навчання дітей із особливостями психофізичного розвитку, зокрема мовленнєвого Розвиток мовлення відіграє провідну роль у процесі розвитку дитини та займає центральне місце в загальній системі роботи з формування мовлення в дитячому садку. Мовлення вбирає в себе всі досягнення дитини в оволодінні рідною мовою, її словниковим складом, звуковим і граматичним ладом. Володіння навичками мовлення дозволяє дитині вступати у вільне спілкування з однолітками та дорослими, дає можливість отримати необхідну їй інформацію, а також передати накопичені знання та враження про навколишній світ.
Головними засобами розвитку виразності дитячого мовлення є твори художньої літератури та усної народної творчості, в тому числі і малі фольклорні форми (прислів'я, приказки, загадки, потішки, лічилки, фразеологізми). Тому фольклорні жанри використовуються як важливий засіб виховання мовленнєвої культури дітей.
Художня література – невичерпне джерело мудрості, знань, духовності, краси художнього слова для розвитку дитини дошкільного віку. Для маленької дитини художня література й дитяча книжка є потужнім засобом емоційного розвитку, тому що спостерігаючи за виразом обличчя дорослого, який читає книгу, та розглядаючи ілюстрації, дитина м намагається наслідувати вираз обличчя того, хто їй читає вірш, казку чи оповідання, копіює вираз обличчя персонажів літературних творів – показує як вони радіють, сумують, як дивуються. Слухаючи літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої почуття.
Твори художньої літератури розширюють кругозір дитини, розкривають таємниці природи, знайомлять її з подіями давно минулих часів, відкривають невідомі країни тощо. Оповідання та вірші про дітей вчать дошкільників взаємодіяти у колективі однолітків, ділитися іграшками, не ображати новачків.
Художня література та дитяча книжка є потужними засобами формування фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв’язного молвення. На жаль, з кожним роком збільшується кількість дітей із порушенням мовлення, особливо діти із загальним недорозвиненням мовлення (далі ЗНМ). У цих дітей порушені всі компоненти мовленнєвої системи, які відносяться як до звукової, так і до смислової сторони мовлення. Неповноцінна мовленнєва діяльність накладає відбиток на формування у них інтелектуальної, сенсомоторної, сенсорної та емоційно-вольової сфери. Художня література є ефективним засобом розвитку мовлення цих дітей. Вона використовується з метою збагачення словникового запасу, мовлення емоційною та поетичною лексикою, удосконалення граматичної сторони мовлення, розвиток зв’язного мовлення.
Але вивчення художніх творів за методиками, що розроблені у загальній дошкільній педагогіці не є доцільним, адже вони не враховують специфічні особливості психофізичного розвитку дітей даної категорії. А вивчення цих творів без урахування особливостей розвитку психічних процесів є малоефективним.
Глухов В.П. наголошував, що до числа найважливіших завдань логопедичної роботи з дошкільниками із ЗНМ відноситься формування у них зв'язного монологічного мовлення. Це необхідно для найбільш повного подолання мовленнєвого недорозвинення та підготовки дітей до майбутнього шкільного навчання. І значне місце в системі проведеного корекційного навчання відводиться формуванню навичок переказу художніх творів.
Під час переказу вдосконалюється структура мовлення, його виразні якості, вимова, засвоюється побудова окремих речень і тексту в цілому. Опанування переказом сприяє формуванню навичок самостійного (творчого) розповідання, оскільки цей процес передбачає навмисність і плановість мови. Навчання переказу збагачує словниковий запас, сприяє розвитку сприйняття, пам'яті, уваги. При цьому діти засвоюють за допомогою імітації нормативні основи усного мовлення, тренуються у правильному вживанні мовних засобів за аналогією змісту в творах для переказу.
Використання під час навчання високохудожніх творів дитячої літератури дозволяє цілеспрямовано проводити роботу з виховання у дітей "чуття мови" - уваги до лексичної, граматичної, синтаксичної сторони мовлення. Це має особливе значення в корекційній роботі з дітьми з ЗНМ. Значну увагу приділяють вибору текстів для переказування. На початковому етапі роботи застосовують невеликі тексти, надалі їх обсяг збільшують у міру зростання мовленнєвих можливостей дітей. В. П. Глухов рекомендує використовувати тексти з наявністю однотипних епізодів, повторюваних сюжетних моментів, з чітким поділом на фрагменти-епізоди та ясною логічною послідовністю подій.
Особливу увагу звертати на пізнавальність матеріалу тексту для дітей із порушенням мовленнєвого розвитку. Робота з текстом, зокрема його переказування, і різні методичні прийоми, що пов’язані з цим, використовують на етапі формування мовленнєвої компетентності у фонетичній ланці, ситуації природного мовленнєвого спілкування – найдовшому та найскладнішому етапі корекції порушеної звуковимови. Це сприяє розвиткові фонематичних процесів як однієї зі складових грамотного письма та читання. При цьому вдосконалюється структура мовлення, вимова, засвоюється побудова окремих речень і цілого тексту.
Сформованість навички переказування позитивно позначається на розвитку всієї мисленнєво-мовленнєвої діяльності, розширює комунікативні та пізнавальні можливості дітей, сприяє засвоєнню знань. Різні методичні прийоми, які застосовують у навчанні переказування художніх творів, удосконалюють виразність мовлення, вимову, поповнюють лексичний запас дитини: називання слів, складання словосполучень, речень, діалогів. Відповіді на запитання, переказ художніх текстів сприяють усвідомленню зв’язків між словами в реченні, між реченнями в тексті; повторення речень формує синтаксичний компонент мовної компетенції дитини.
Таким чином, розвиваються вищі психічні функції, які лежать в основі формування шкільних умінь і навичок і сприяють засвоєнню письма й читання. На кожному етапі роботи з формування навички переказування художньої літератури реалізується також основний принцип спеціальної освіти – принцип корекційної спрямованості за дотримання триєдиної задачі: корекційного навчання, корекційного розвитку та корекційного виховання.
Окремим питанням є відбір художніх творів в логопедичній роботі. У дитячій літературі є прекрасні художні твори для роботи з дітьми різного віку. Ці твори є дидактичними у тому сенсі, що вони насичені тими чи іншими звуками, що значно оптимізує процес автоматизації та диференціації звуків у мовленні дитини. Народні та авторські казки, короткі оповідання В.Сухомлинського, К.Ушинського, Л.Толстого, В.Хмельницького, Г.Демченко, Г.Циферова, В.Струтинського, В.Пазушко та багатьох інших авторів повною мірою відповідають цим вимогам.
Кондратенко І.Ю зазначала, що у дошкільників із ЗНМ виявлено специфічні особливості лексичної сторони мовлення, недоліки у вираженні емоційно-смислового змісту висловлювання, відзначені ознаки гіпомімії, які проявляються в труднощах вираження на обличчі емоційних станів. Тому у корекційній роботі з формування відтворення ритму мовлення, сприйняття виразності мовлення, вміння користуватися засобами виразності в експресивному мовленні доцільно використовувати художню літературу.
І. Сокольник зазначає, що виховуючи звукову культуру мовлення дітей, логопед розв’язує низку завдань художньо-мовленнєвого виховання:
- формування уміння слухати художній твір, емоційно реагувати на нього;
- розвиток поетичного слуху, почуття рими, ритму;
- навчання переказувати емоційно, логічно, послідовно, вживаючи образні засоби (епітети, порівняння, метафори);
- формування вміння виразно виконувати твори, використовуючи смислові наголоси, паузи, вміти регулювати силу голосу та темп мовлення.
Велику користь як для мовленнєвого, так і для інтелектуального розвитку дитини має використання матеріалу з художньо-мовленнєвої діяльності на заняттях із звуковимови. Формування звуковимови у дітей здійснюється в три етапи:
1) підготовка артикуляційного апарату;
2) уточнення вимови звуків;
3) закріплення звука у словах, фразовому мовленні.
Використання матеріалу з художньо-мовленнєвої діяльності починається з другого етапу – уточнення правильної вимови звука, що відпрацьовується.
Різноманітнішим стає матеріал із використання художньо-мовленнєвої діяльності на третьому етапі, коли поставлений звук вводиться у мовлення. Дитині пропонується вивчити лічилку усмішку, віршик, скоромовку, прислів’я, насичені певними звуками.
Також на цьому етапі дитина навчається виразному читанню художніх творів, використовуючи при цьому смислові наголоси, паузи, інтонації, регулюючи темп мовлення, силу голосу.
Важливість застосування віршів і методика їх заучування з дітьми із ЗНМ висвітлена в роботі І.С. Марченко, К. Косяк. Вірші використовуються на заняттях із автоматизації правильної вимови певного звука, при введенні його у зв’язне мовлення, а також на заняттях з розвитку зв’язного мовлення, також вірші використовуються в роботі з дітьми-логопатами з метою розширення активного та пасивного словника дітей, збагачення його образними висловлюваннями, епітетами, метафорами.
Методика заучування віршів зі старшими дошкільниками із ЗНМ складається з 2 етапів: підготовчого та основного. Підготовчий етап спрямований на розвиток у дошкільників із ЗНМ процесів, які є невід’ємними складовими процесу вивчення напам’ять поетичних творів (логічне запам’ятовування, слухова та зорова пам’ять та увага, почуття ритму, уміння інтонаційно виразно оформлювати висловлювання).
Основний етап це безпосередньо навчання дітей заучування віршів із застосуванням прийомів, які підвищують його ефективність. Прийоми підібрані із урахуванням тих специфічних особливостей психічного та мовленнєвого розвитку, які є характерними для дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ.
Ефективним методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є ігри за сюжетом літературних творів. Завдяки рольовим перевтіленням діти вправляються у веденні варіативних діалогів. Процес підготовки до програвання цілісного сюжету поступовий, тривалий, індивідуальний. Використовуючи фольклорні діалоги, дитина вчиться почергово з партнером відтворювати сюжет, не позбавлений інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, зміни сили голосу, темпу мовлення.
У грі-драматизації, де дітям добре знайомі сюжет, пісеньки, повтори, більшість реплік, не обов’язково дослівно відтворювати текст. При бажанні можна імпровізувати. До програвання цілісної гри-драматизації дітей готує епізодичне програвання діалогів, що переходить в ігрове вправляння у з міні темпу мовлення, інтонації, у тональному оформленні голосів персонажів.
У корекційній роботі використовуються всі жанри художньої літератури (вірші, оповідання, казки, байки тощо), малі жанри фольклору (прислів’я, приказки, скоромовки тощо)