1. Що таке особливі освітні потреби?
Особливі освітні потреби — це потреби дитини в додатковій або спеціальній підтримці під час здобуття освіти, щоб вона могла повноцінно брати участь в освітньому процесі та розвивати свої здібності.
Дитина може потребувати адаптації освітнього середовища, додаткового часу, візуальних підказок, альтернативних способів комунікації, допомоги дорослого або спеціальних методів навчання.
ООП не визначають усю особистість дитини. Діти з однаковим діагнозом можуть мати різні можливості, інтереси та потреби.
Що важливо пам’ятати батькам і педагогам?
Кожна дитина розвивається у власному темпі.
Складність виконання завдання не означає відсутності здібностей.
Доступні умови допомагають дитині краще проявляти свої можливості.
Підтримка має відповідати індивідуальним потребам.
Важливо помічати навіть невеликі досягнення.
Порада практичного психолога: замість запитання «Що дитина не може?» спробуймо запитати: «Що допоможе їй це зробити?».
2. ЗПР: як зрозуміти особливості розвитку дитини?
Затримка психічного розвитку (ЗПР) може супроводжуватися труднощами у формуванні уваги, пам’яті, мислення, мовлення, саморегуляції та навчальних навичок.
Дитині може бути складно запам’ятовувати інструкції, довго зосереджуватися, самостійно організовувати діяльність або переносити вже засвоєні навички в нові ситуації.
Як допомогти?
Давайте короткі й конкретні інструкції.
Розділяйте складне завдання на маленькі кроки.
Використовуйте предмети, картинки, жести й показ зразка.
Повторюйте завдання в різних ситуаціях.
Чергуйте активність і відпочинок.
Хваліть за зусилля, самостійність і поступ.
Гра «Що змінилося?»
Покладіть перед дитиною три знайомі предмети. Дайте їй час їх розглянути. Потім непомітно змініть місцями два предмети або сховайте один. Запропонуйте знайти зміну.
Починайте з простого й поступово ускладнюйте гру.
Важливо: труднощі розвитку мають оцінювати відповідні фахівці. Окремі прояви поведінки не є достатньою підставою для встановлення діагнозу.
3. Гіперактивність і труднощі уваги: як підтримати дитину?
Деяким дітям складно довго залишатися на одному місці, чекати своєї черги, зосереджуватися або зупиняти дію, коли цього вимагає ситуація.
Це не завжди є навмисною непокорою. На поведінку можуть впливати вік, темперамент, втома, емоційне напруження та особливості розвитку.
Що може допомогти?
Короткі завдання з чітким завершенням.
Передбачуваний режим дня.
Рухові паузи.
Мінімум зайвих подразників під час роботи.
Зрозумілі правила, сформульовані позитивно.
Попередження про перехід до іншої діяльності.
Гра «Замри — відімри»
Під музику дитина рухається. Коли музика зупиняється, потрібно зупинитися й дочекатися наступного сигналу.
Грайте короткими підходами, без покарання за помилки.
Важливо: висока активність сама по собі не означає синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ). Якщо труднощі стійкі, проявляються в різних ситуаціях і заважають повсякденному життю, варто звернутися до відповідних фахівців.
4. РАС: як краще розуміти дитину?
Розлади аутистичного спектра пов’язані з особливостями соціальної комунікації та взаємодії, а також із повторюваними моделями поведінки, інтересами чи сенсорними особливостями.
У кожної дитини прояви можуть бути різними. Одна дитина може активно користуватися мовленням, іншій можуть бути потрібні жести, картки або інші засоби комунікації.
Як підтримати дитину?
Говорити конкретно й зрозуміло.
Давати достатньо часу для відповіді.
Використовувати візуальний розклад.
Попереджати про зміни.
Поважати особистий простір і сенсорні потреби.
Долучатися до гри через інтереси дитини.
Не вимагати зорового контакту як доказу уваги.
Порада: спостерігайте, за яких умов дитині легше спілкуватися, навчатися й відпочивати. Ці спостереження допоможуть підібрати підтримку разом із командою супроводу.
5. Дитина ще не говорить: як підтримувати комунікацію?
Відсутність або недостатній розвиток усного мовлення не означає, що дитина не має потреб, бажань, емоцій чи можливості спілкуватися.
Дитина може повідомляти про свої бажання за допомогою жестів, погляду, вказування, звуків, предметів, картинок або спеціальних комунікативних засобів.
Що можуть робити дорослі?
Називати предмети й дії під час повсякденних справ.
Пропонувати вибір із двох варіантів.
Робити паузи, даючи дитині можливість відповісти.
Реагувати на спроби комунікації.
Використовувати картинки та жести за потреби.
Не вимагати усного слова, перш ніж задовольнити зрозуміле прохання.
Якщо є занепокоєння щодо мовленнєвого розвитку, варто своєчасно обговорити його з відповідними фахівцями.