«Були собі дід та баба…», «Колись давно…», «В якомусь царстві…» — ці слова ми знаємо з дитинства. Так починаються казки. Читаючи або слухаючи казку, дитина лине у своїй уяві в світ, де добро завжди перемагає зло, чесноти винагороджуються, а слабких захищають добрі сили.
Діти зазвичай ототожнюють себе з головним позитивним героєм, тому й переймають його поведінку, ніби примірюючи її до своєї особистості. Саме тому казки можуть мати терапевтичний ефект щодо проблем у житті дитини.
Нерідко дорослі розповідають казки своїм дітям, не надаючи особливого значення змісту. «Це ж лише казка…», — думаємо ми, дорослі. А казка — дієвий інструмент, що корегує дитячу поведінку, допомагає зрозуміти вчинки інших, побачити себе з боку інших людей.
За допомогою казкотерапії батьки можуть вирішувати й проблеми прищеплення правильних звичок (прибирати за собою, щодня чистити зуби, мити руки тощо).
Батьки допоможуть і собі, й своїй дитині, якщо правильно доберуть сюжет казки і розкажуть її малюку.
«Правильна» казка — ефективніша, приємніша і корисніша для налагодження тісного контакту з дитиною, ніж нагадування й зауваження.