Міф 1. Усі діти з РАС однакові.
Факт: діти з РАС мають різні сильні сторони, інтереси, способи комунікації та потреби в підтримці.
Міф 2. Якщо дитина не говорить, вона нічого не розуміє.
Факт: відсутність усного мовлення не визначає рівень розуміння дитини. Важливо оцінювати її комунікацію та розвиток індивідуально.
Міф 3. Гіперактивна дитина просто неслухняна.
Факт: труднощі із саморегуляцією не варто автоматично трактувати як навмисну непокору.
Міф 4. Усі діти з ООП потребують однакових вправ.
Факт: підтримку потрібно добирати з урахуванням індивідуальних потреб і можливостей дитини.
Міф 5. Допомога дорослого заважає самостійності.
Факт: правильно підібрана підтримка може поступово розширювати самостійність.
Міф 6. Дитина має дивитися в очі, щоб показати, що слухає.
Факт: зоровий контакт не є універсальним показником уваги. Дитина може слухати й розуміти без постійного погляду в очі.
Міф 7. Якщо дитина відмовляється від завдання, вона маніпулює дорослим.
Факт: відмова може бути пов’язана з нерозумінням, втомою, тривогою, сенсорним перевантаженням або надмірною складністю завдання. Важливо з’ясувати причину й водночас зберігати зрозумілі межі.
Міф 8. Усі труднощі можна подолати лише дисципліною.
Факт: правила важливі, але іноді дитині потрібні адаптації, навчання навичок, підтримка комунікації або допомога фахівців.
Міф 9. Якщо дитина вже навчилася певної навички, вона завжди виконуватиме її самостійно.
Факт: утома, стрес, зміни середовища та інші обставини можуть впливати на виконання навіть знайомих дій.
Міф 10. Дитина з ООП не може брати участь у спільних іграх.
Факт: за належної організації середовища, адаптації правил і підтримки дорослого багато дітей можуть брати участь у спільній діяльності у зручний для них спосіб.